Чи надового ця тиша?

  Ми повернулись до тиші. Я знаю, що є багато людей, які радіють перемогам Динамо. Та є багато таких, що чекають. Ми всі різні. Та після певних подій завжди тиша. Це особлива тиша. Коли радіють ті, хто завжди радіє. І коли затихають ті, хто чекає негативу. Матч із Зорею був  лакмусовим папірцем. Всі вичікували своє. Ми ж не знали що буде. Динамо по товариських матчах не показало особливих результатів і видатної гри. Зорю всі поважають через те, що Вернідуба вважають видатним тренером. Бо він, маючі дуже обмежений фінансовий і кадровий ресурси, довів, що вміє будувати сильну команду.

Насичений тиждень футболом і емоціями!

  Такий насичений подіями тиждень. Про кожну подію можна писати окремо. Та я все ж таки напишу разом. Все розпочалось у вівторок з матча в Амстердамі. Повне розчарування – головна емоція. Можна було очікувати поразки від Аяксу, все ж таки команди знаходяться у різному ігровому тонусі. Та не поразки без емоцій. Бо ж не можна було очікувати те, що ю19 здасть гру без бою. Однак, вийшло так, що юнацька команда Динамо програла безвольно, без жодної емоції, без надриву, без боротьби. Чи то був такий сильний суперник? Безумовно не слабкий. Та це однозначно було слабке Динамо. Причини? Команду розпіарили. Зазвичай ми не знаємо більшість гравців ю21, а тут вся команда ю19 була під мікроскопом. Ми бачили всі збори, їх показували майже як першу команду. Десятки репортажів, інтерв’ю і все це під смішок. Вони вже про фінал думали, про Реал. Склалось враження, що ще не здобувши у футболі нічого ці хлопці відчули себе світовими зірками. І тому ця поразка – добре. Чи опустить вона їх на землю? Сподіваюсь, бо інакше ми втратимо плеяду талановитих гравців.

Прощавай, Кузнєчик!

  Ми живемо в такий час, що нас дуже важко чимось здивувати зараз. Якими б людяними ми не були, та кожного дня ми чуємо рядки цифр. А за цифрами загиблих і поранених стоять живі люди. Вчора ми відсвяткували загибель бандюка Гіві. Та з достовірних джерел стало відомо, що було підірвано два урали у бойовиків, загинуло 28 чоловік. А ввечері ми дізнались, що загинув ще один донецький хлопець, який близький і Шахтарю, і Динамо. Загинув Віктор Чанов. Це людина епоха для Динамо. 9 років в Динамо як гравець і рік як тренер першої команди. Загинув ще досить молодим… Царства Небесного Вам, Вікторе Вікторовичу!

Невідомий Пантіч, але такий мутний трансфер...

  Думки є різні. І все це виглядає досить дивно. Сьогоднішній футбол – бізнес. Тому сам по собі перехід Олександра Пантіча в Динамо виглядає дивно. Чому так? Ні, справа не у гравці. Справа у тому, як це все відбулось. Давайте подумаєм. От у Віл’яреала є гравець, якому тільки 24 роки. За 3 роки в Іспанії у серба понад 70 матчів в Іспанії. І дві попередні оренди були вдалими, бо Олександр грав і грав досить якісно і стабільно. Оренда із Алавесом розрахована до літа. І далеко не факт, що Алавесу гравець не був потрібен. Зараз багато хто пише про те, що він там не закріпився. Та чи так це? Так, останні пів року були не надто вдалими, бо була травма. Саме через це гравець тільки у грудні почав грати і за місяць зіграв 6 матчів. І поступово гравець набирав форму. І от дивина. Віл’яреал різко розриває договір оренди, який приносив певну суму грошей кожного місяця і дає гравцю вільний контракт. Безглуздо? Замість того, щоб заробити на гравці до літа, а там ще рік контракту і можна продати, можна ще на рік в оренду здати. А тут такі дії. За один день гравець повертається з оренди, із ним розривають договір і він переходить в Динамо безкоштовно. Дивно, дуже все це дивно.