Ви знаєте, Ігор Михайлович, я Вас дуже поважаю. Поважаю
те, що Ви в сьогоднішніх умовах тримаєте Динамо на плаву. Я знаю, що це складна
і кропітка робота, що це величезний фінансовий тягар. Я поважаю Вашу працю. Бо
знаю, що Ви віддаєте всього себе Динамо. Для Вас Динамо – не якийсь там бізнес
проект. Це любов всього життя. Кожен клуб мріє мати президента, який би жив
командою. У гравців є все, у тренерів є все. Прекрасні умови для тренувань,
відновлення. Знаєте, що багато людей розчаровані. Нам хочеться бачити Динамо
таким, яким воно було 20-40 років тому. Це була одна з найсильніших команд
Європи. Ми грали на рівних із найкращими командами світу. У нас були
фантастичні гравці. Ми живемо спогадами про славетне минуле, хоча і зараз маємо
сильну команду. Та ця команда вже не та. Не ті результати. Не та гра. Не ті
гравці. І президент, на думку багатьох, не той. І претензія не до фінансової
складової, а до менеджменту.
Менеджмент на сьогодні – величезна справа. Тут так багато
складових. Від форми, яку всі хочуть бачити за дизайном найкращою у світі. До власного
телеканалу. Розкрутка бренду команди, реклама, анонси майбутніх матчів.
Елементарна наявність можливості придбати форму команди за адекватні гроші у
розгалуженій мережі магазинів. Робота із людьми, щоб вони знову прийшли на
стадіон. Вміння якісно купувати гравців, розкручувати їх і продавати.
Тренерський штаб, дитяча академія. Багато різних моментів викликає великі
запитання. Можна взяти з нещодавнього травму Бущана. Це стосується медичного корпусу. Гравець мав проблеми,
жалівся на них, а медична група не змогла встановити причину. В результаті
гравець втратив декілька тижнів. Бо причина була встановлена запізно.
Відповідно і лікування не було надано своєчасно. Менеджмент. Великі проблеми із
більшістю аспектів менеджменту. Найбільше незадоволення викликає кумівство в
Динамо. Всі посади займають свої. Не за професійними якостями. А саме за
приналежністю до родини.
Я слухав вчора Ваші коментарі по Лозані. Все у Вас так
ладно складається. Не почув жодної критики юридичної служби. Справа програна.
Та Ви виглядаєте спокійно, задоволено. Наче дійсно маєте якийсь план. Який? Бо
ж я почув те, що Ви знову не збираєтесь везти команду в Маріуполь. Хлопці
пашуть на полі, ведуть боротьбу за золото, а Ви так взяли і залишили їх без 3
очок. Це стосується всіх команд, від ю-19 до основи. Я ж також був впевнений у
тому, що справа виграшна, що юридичний відділ Динамо зробив все якісно. Бо ж
видно було, що робота розпочалась за декілька місяців до матчу. Хочу сказати
одразу, що цілком підтримую Вашу боротьбу. Маріуполь – команда, яка не має
права грати у Прем’єр Лізі. Тут багато складових. І те, що ця команда належить
власнику Шахти, і те, що рік тому був зіграний договірний матч. І те, що фу-фу
давно не бачить берегів. Люди там втратили глузд. Порушення регламенту – норма
буття. Узурпація влади і робота на одну команду. Це все легко проглядається на
всіх рівнях. Та програш справи у суді, такої виграшної справи… Це теж
менеджмент. Це удар по кожному вболівальнику.
І от я уважно Вас слухав. Як Ви все роз’яснили. Але усюди
Ви ходите навколо. 13 серпня Ви переговорили в Монако з Павелко. Досягли
домовленостей, що гра буде в Києві. Та Павелко чомусь, порадившись із кимось,
кимось невідомим, змінив домовленості. Потім Михайличенко телефонував Саніну. А
той сказав, що йому треба порадитись. Із ким? Потім вже в Лозані Павелко
виходив і комусь телефонував, радився. Із ким? Ігор Михайлович, може Ви нарешті
також зателефонуєте цьому комусь і про все домовитесь?
Дякую за Вашу увагу!
Немає коментарів:
Дописати коментар