Про "Вічливих" зомбі-"визволителей"...

  Я давно вже не писав. Тем хоч і багато, та іноді варто взяти паузу. Та всі ці події останніх днів змушують мене написати декілька слів. Це просто важливо для мене. І я не збираюсь бути диктатором, абсолютом. Проста людина має право на власну думку. А так як я є не людиною публічною, відомою, то маю право на свободу власної думки, бо я не обмежений дипломатичними і політичними рамками. Знову соц. Мережі бурлять від жарких лобових зіткнень громадян України і Московії. Нас, українців, знову називають бандерівцями, які їдять дітей. Ми знову кровожери і начеб то святкуємо загибель 92-х людей. Дуже легко от так взяти і розділити людей однією лінією. Та насправді все набагато складніше. І двох однакових думок не існує.

  Я почну із нашої складової. Україна – мирна держава, яка все своє існування веде боротьбу за Незалежність. В нашій історії є різні сторінки. І дійсно все не так легко. Ми були найбільшою державою за князівських часів. І в цей час вели багато воїн. На нас нападали багато різних держав. І турки, і монголи, і литовці, і поляки, і французи, і німці, і москалики. Іноді перемагали ми, іноді нас. Особисто я вважаю події в Батурині і події із Переяславською Радою досить чітко показують всю ситуацію. Я можу нагадати, що Батурин був спалений із дітками і жінками військами Петра 1. А Переяславська Рада на сьогодні так нагадує Будапештський меморандум.

  Завжди є причини і наслідки. Коли людей зомбують, то важко зрозуміти правильний зв'язок. З чого все почалось? Всі кажуть, що з «скакунів» на Євромайдані. Люди не намагаються зрозуміти простого, що є причини і наслідки. Що робили люди на Майдані? Стояли із вимогами. Якими були вимоги? Чому Майдан відбувся? Зомбоване населення Московії думає, що стався державний переворот, що люди на Майдані стояли за американські гроші і всі поголовно ненавиділи російськомовних. Це і є головна ідея зомбування. Люди банально не хочуть думати, що стояли собі мирно у листопаді 2013 року студенти. Можливо, що хтось із них стояв за гроші. Головна ідея протесту – зміна вектору держави, яка різко повернула від Євросоюзу до зближення із сусідом. Так, це питання як тоді, так і зараз не має 100% підтримки населення. Чому? Бо рівень життя людей настільки низький, що більшості людей не до Євросоюзу, не до мандрівок. Люди живуть від пенсії до пенсії, ледь зводячи кінці з кінцями.

  Студенти, будь-які люди, мають право стояти із своїми вимогами у тому разі, якщо вони роблять це мирно. І Майдан відбувся лише з однієї причини, що вночі група беркутів люто напала на мирну демонстрацію і перебила людей. Так на Майдані пролилась перша кров і її було дуже багато. Саме через те, що влада здійснила насильницький розгін мирних людей і вийшов Майдан, який вимагав відповідальності за цей злочин. Це була єдина причина. І якщо в Московії розганяють таким чином мирні демонстрації регулярно і всі мовчать в трубочку, то це їх справа. Вони звиклись із тим, що влада може просто так їх бити. Ми це не пропустили. Тому на Майдані стояли всі прошарки населення. Стояли тому, що свавілля влади жодна вільна людина простити не може.

  Мовне питання – такий зручний механізм. На цьому грали багато років і зараз грають. Бо в Криму захищали «своїх», в Донбасі захищають «своїх» і в Сирії захищають місцеву православну громаду, ну так, теж «своїх»… від кого захищають? Від лютих бандеровців і диких мусульман)) Ага, тільки чомусь всі забувають, точніше не говорять, що більша частина Майдану розмовляла москальскою мовою і це питання ніколи не стояло так проблематично. Воно взагалі не стояло. І зараз, так це дійсно правда, люди намагаються все більше себе персоніфікувати. Тому все більше людей говорить українською. Але не через ненависть. Лише через прагнення відокремити себе.

Стосовно диких мусульман, то думаю більшості відомо, що Рамадан – вихідний день у сусідній державі, тоді як Трійця – робочий день. Це просто так, як аргумент стосовно захисту  «своїх» православних.

  Я скажу так, що дійсно не варто повторяти помилки сусідів. Бо це вони дозволили собі глумитись і шуткувати на тему збитого малазійського боїнгу. Ми інші. На смертях не шуткують.

  Всі думають, що ми щасливі від того, що так багато людей загинуло в цьому літаку. І кричать, що в цьому не має нічого людяного. Тільки ми не відчуваємо від цього щастя. Ми відчуваємо справедливість. Бо важко пред’явити країні із таким збройним потенціалом, із ядерним арсеналом щось. І погрожувати не можливо. Нам треба стати на ноги для того, щоб на нас подивились як на рівних. І повернутись в ядерний клуб. Тільки тоді ми зможемо розмовляти інакше. А зараз нас не поважають. Об нас витирають ноги і відчувають свою безкарність. А як же. Що можна зробити проти країни із величезним ядерним потенціалом…

  І Україна, і Сирія… і інші країни. Ми слабші. І в цьому не має нічого за зорного. У нас спільна біль – агресія, яка відбувається на наших Землях. І головне джерело цієї агресії – наш сусід. Почуття справедливості завжди загострюється. Коли до твоєї країни приходить сусід і починає її руйнувати, грабувати, загарбувати, віджимати і паралельно вести пропаганду, де все побудовано виключно на брехні.

  От і виходить, що люди, які жодного разу не були на Майдані «краще» все знають. Як і ті, хто не може зрозуміти як виник конфлікт, як віджали Крим. Як і не можуть люди зрозуміти ситуацію в Сирії. Чому? Бо з усіх змі є лише однобічна подача інформації. Людям розповідають про лютих бандерівців і диких мусульман. А з таких урок із кримінальним минулим, як загиблий моторола, роблять героїв. Бо ж вони «визволителі».

  І не бачать оченята зруйнованих міст. І Алеппо вже руйнували не літаки, а терористи. Це вони, корінні мешканці Алеппо винні у тому, що ведуть боротьбу за власне життя проти мігів, сушок, фосфорних і бочкових бомбардувань.

І як же можна радіти смерті «еліти», «культурного» прошарку населення. Вони летіли із миром, лише хотіли поспівати «визволителям». Ну і що, що це інша країна, де ці «визволителі» прийшли і вбили десятки тисяч громадян, зруйнували міста. Вони ж летіли із «миром». Співати на кістках…

  Якщо ти є громадянином країни агресора, то повинен знати, що помста завжди біля тебе. Якщо твоя армія приходить в інші країни, руйнує, вбиває, захоплює… то ти повинен знати, що у кожного вбитого є родичі. Що так влаштовано світ. Ти прийшов із мечем, то від меча і загинеш. Коли ви заходите в літак, в потяг, автобус… коли йдете в будь-яке людне місце будь-якого міста… знайте, що ви не можете дихати спокійно. Якщо ти живеш у країні агресора, то кожної секунди будь готовий померти, якщо не готовий боротись із діючим режимом. Ти є співучасником. Навіть якщо на кухні ти проти. Саме тому не має у мене жодної радості. Загинули люди. Якими б вони не були. Та ми знаємо куди вони летіли. І знаємо чому впав літак. І я точно знаю, що він далеко не перший і явно не останній.

  Дякую за увагу!