Прості швейцарські трансферні істини для Динамо.

Я хочу сьогодні розповісти про прості істини. Знаєте, я б дійсно не відмовився працювати для Динамо в відділі селекції. Однак, так як пропозицій не надходить, то значить мені треба ще багато над собою працювати. Працювати, щоб довести мою здатність обґрунтовано розповідати про прості істини. Футбол гра дуже проста. І коли розповідають про те, що в Динамо криза, що саме через це клуб вимушений купувати задешево, то я ж тут не сперечаюсь. Питання не в тому за скільки купувати. Питання лише в тому, кого купувати. Раніше Динамо випрацювали стратегію дорогих покупок. Коли купували таких гравців, як Ленс, Беланда, Мбокані, Драгович. Тут все досить просто. Ти береш 10 млн євро і купуєш якісного гравця. На той момент за такі гроші дійсно можна було придбати сильних гравців. Зараз ціни пішли вгору. І за такі гроші вже не придбаєш такої якості. Я розумію, що ми не можемо не те щоб дозволити собі шлях МанСіті і ПСЖ, а не можемо собі дозволити придбання вартісних гравців як раніше. Тому це шлях еволюції. Треба вчитись жити по новому. Жити по новому – вчитись купувати якісно і недорого. Це вміння вижимати максимум із своєї школи. Це новий шлях. Треба вчитись.

Якщо ми подивимось на епоху Валерія Лобановського, то легко побачимо, що він вмів будувати команду не за рахунок дорогих трансферів. Маестро вмів знаходити гравців. Він шукав у другій лізі, у першій, шукав навіть серед любителів. Скільки прекрасних гравців він знайшов і розкрив. Стосувалось це і легіонерів. Бо Горана Гавранчича і Флоріна Черната теж треба було знайти. Школа менеджменту від ВВЛ – вміння будувати команди за обмежених ресурсів. Помилки селекції – природньо. Бо не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Я хочу просто поговорити про Швейцарію. Така собі маленька країна. І футбольні команди тут далеко не розкошують. Бюджети у клубів маленькі, зарплати не такі і великі. Та успіхи команд в трансферах заслуговують на увагу. Я хочу поговорити про ті команди, які близькі до нас. У них ми або купували гравців, або грали проти них із перемінним успіхом. Та після ігор залишався слід. Такий слід, що цієї зими ще один гравець із цієї країни міг переїхати в Київ. Все ж яка б криза у нас не була, а наш бюджет більший, наші зарплати вищі, наші амбіції, історія також значно вищі. Та рівень роботи швейцарських команд заслуговує на увагу і повагу. Це те, де ми повинні навчатись.

Одним із найгучніших трансферів цієї зими, я не буду брати топ рівень трансферів МанСіті, Арсенала, Барселони і Ліверпуля, став перехід гравця Базеля Мануеля Аканжи в Дортмунд. За грошима цей трансфер посів 13 місце серед усіх трансферів зими. 21,5 млн євро отримав Базель. Чи перший це такий трансфер для них? Рік тому був проданий Бріль Емболо, а перед ним Ель Нені, Дерліс Гонсалез, Моххамед Салах, Александр Драгович. Що спільного у цих трансферів? Це вміння вижимати максимум із своєї школи і вміння знаходити гравців.

Мануель Аканджи був придбаний влітку 2015 року за 700 тис у команди другої швейцарської ліги. У віці 20 років. Ель Нені був придбаний у команди єгипетської ліги, взятий вільним агентом у ті ж самі 20 років. Як і Мухамед Салах, якого взяли за 2,5, так значно дорожче, але у ті ж 20 років. Драговича і Гонсалєза взяли також за 1 млн і за 3 млн відповідно у ті ж самі 19-20 років. І вже через 2-3 роки, а Гонсалез через рік, були продані із величезним наваром. Ясно, що далеко не всі гравці, які в цей період були взяті за такими схемами, вистрелили. Це помилки селекції. Але, коли береш гравців за 700 тисяч, а продаєш за 21,5 вже через 2,5 роки – приклад, який варто наслідувати.

Можна було б сказати про те, що Базель йде унікальним шляхом, що в них працює геніальний селекціонер, який вміє так знаходити. Та от приклад Янг Бойз. Ця команди вчиться. Так, вона вчиться у Базеля. Я в цьому впевнений. Вони вчяться купувати гравців у скромніших швейцарських команд у віці 18-20 років, вчяться шукати таланти в молодіжних командах клубів із провідних чемпіонатів і на інших континентах. Вчяться максимально використовувати власну школу. Так, ця команда скромніша і має менший бюджет за Базель. Відповідно і результати в єврокубках скромніші. І трансфери не такі потужні. Але, ця команда працює від сласних можливостей. Саме тому в минулому році був проданий власний вихованець в Лейпциг, воротар Мвого, і на сьогодні найгучніший трансфер – Деніс Закарія в Мьонхенгладбах за 12 млн євро. Закарію ж взяли влітку 2015 року у віці 18 років за 700 тисяч в Серветті. Якщо подивитись на сьогоднішній склад, то легко побачити перспективу. Легко побачити те, в якому направленні працює команда. Головні активи, як на мене, - Кевін Мбабу, Касім Нуху, Джибриль Соу, Роджер Ассалє і Жан Нсаме. Вдалий виступ цих хлопців дозволив більшості отримати виклик в національні збірні саме цієї осені. Їх трансферна вартість зростає і вже є попит на гравців. Безумовно вони будуть досить вдало продані, можливо вже влітку.

Про інтерес Динамо до Касіма Нуху ми знаємо. Він дійсно мав місце. Чому трансфер не відбувся? За хлопця запросили 10 млн євро. Класична схема роботи. Коли нікому не відомий молодий, 20-ти річний, гравець другої команди Мальорки, 3 ліга Іспанії, потрапив на олівець селекціонерам Янг Бойз. Спочатку був рік оренди. І лише влітку 2017 гравець отримав повноцінний контракт. За скільки придбаний цей ганець? За копійки. За останні пів року трансферна вартість зросла в 4 рази. І зараз вже є пристойний попит на Нуху. Його ціна зростатиме. Не здивуюсь , якщо влітку трансферний рекорд буде побитий.

Це ж саме стосується і Кевіна Мбабу, якого у 21 взяли в оренду з другої команди Ньюкасла, а влітку 2017 підписали повноцінний контракт. Так само за копійки, так само трансферна вартість зросла в 4 рази. Так само на 22-х річного швейцарця є попит. І так само він буде проданий за хороші гроші.

Соу, Нсаме, Ассалє… Ціла плеяда гравців, які придбанні за відносно невеликі гроші у 19-22 роки. Це все справжня селекція. Так само в команді зараз поступово починають заграватись 19-ти річні Джордан Лотомба і Педро Тейшера. Їх знайшли у слабших швейцарських командах і придбали за копійки. Це стратегія розвитку.

Скажу чесно, що придбання Ротаня, Шабанова і Самбрано особисто в мене не викликає великих позитивних емоцій саме через те, що я не бачу стратегії розвитку. Ні, я розумію, що це готові гравці, кожен із своєю історією. Та 36, 26 і 28 років – такий вік, вік гравців, на яких вже не заробиш сильно. Особливо це стосується Ротаня і Самбрано. Бо Шабанова ще можна встигнути розкрутити і продати вигідно. Ще можна підняти його рівень і отримати перспективу. Вірогідності мало, але вона є.

Чому я не задоволений трансферною політикою Динамо? Саме через те, що бачу прості істини від Янг Бойз і Базеля, і десятків інших команд. Вони працюють активно, агресивно, шукають по всьому світу, шукають усюди. Вони знаходять молоді таланти, дійсно таланти за невеликі кошти, дають їм шанси і доводять до певного рівня. Доводять дуже швидко, за пів року, за рік. А другий рік вже працює на трансферну вартість. Гравці починають віддавати. Це глобальна стратегія розвитку команд, які ведуть боротьбу за чемпіонство, мають амбіції і хочуть заробляти, бо не мають серед власників арабських шейхів. Я не бачу роботи від Динамо, такої роботи. Це говорить про рівень селекції і відсутність стратегії розвитку. На сьогодні ми виключно намагаємось робити ставку на власну молодь, а от трансферні покупки не працюють на перспективу, на фінансовий профіт, на зростання дохідності. Треба не соромитись і вчитись.

Дякую за увагу!