Така потрібна перемога!

Якщо подивитись на рейтинги, то вчорашня перемога абсолютно не викликала у людей емоцій. Цілком можливо і інше, відчуваю це по собі, що відкотило. От коли щось накатує, коли так багато емоцій, а потім раз і відпустило. Так і тут. Напруга перед матчем, розчарування від травми Циганкова, оцінка потенціалу складу… Очікування… Особисто я і з Циганковим не очікував нічого доброго. А без нього тим більше. Та й хід матчу був такий, складний. Були у Динамо перспективні атаки. Була навіть поперечина. Та й французи декілька разів вигравали при стандартах зони і Бойко витягав м’яч з лінії. Та Ренн не грав агресивно перший тайм. Думаю, що тут або установка тренерського штабу, або це така тактика – високо не накривати. Гол чимось нагадав нещодавній Циганкова. Так само простріл з флангу, промах Гармаша в перспективній ситуації і удар в дотик. Тільки тут була значно більша відстань від воріт.

Такі голи у захисників залітають один, максимум два рази за кар’єру. Якщо Кендзьора почне так забивати регулярно, то його цінник доросте до рівня Дані Алвеша. І потім знову були перспективні атаки, був контроль м’яча, була комбінаційна гра. Динамо вистачило хвилин на 15. А десь з 35 стали втрачати м’яч, привозити кутові і стандарти. Перед матчем було добре відомо, що у Ренна є гравець, який вміє виконувати стандарти. Він не демонструє видатної гри. Але вміє виконувати стандарти, має поставлений удар. Тут тренерський штаб Лямуши приймає рішення не ставити більш якісного командного гравця в центр поля, а ставити людину, яка вміє виконувати стандарти. От ми і самі собі привезли небезпеку. Цей момент нагадав мені матч із Аяксом перший. Там також Кадар привозив і Бойко не виручав. Така ностальгія сумна. Подумалось, що зараз Ренн до дасть, а наші знову будуть обрізатись і привезуть ще і ще.

І другий тайм дійсно показав значно сумнішу картинку. Ренн пішов в атаку, у нас же перші 10 хвилин нічого не виходило. Та втримались. Потім навіть взяли знову м’яч під контроль. Ренн намагався нагнітати, та й судді їм пару разиків допомагали суперечливими рішеннями по фіксації положення поза грою, точніше відсутності фіксації, сумнівними штрафними. Потім Вербіч почав тягнути ногу. І довелось випускати Супрягу. А за 10 хвилин до кінця із вилученням Шепелєва взагалі так сумно стало. Всередині сидів і думав переключитись на інший футбол чи таки додивлятись? І перший варіант таки був домінантним. Та стримався. Хоча всередині відчуття були жахливі. Гол же Буяльского – якраз те, що я і назвав відкотило і відпустило. Бо зрозумів, що максимум для Ренну – нічия. На більше вони не здатні. Знову захотілось виключити, особливо коли додали 5 хвилин. Бо ж знав, що французи насядуть на наші ворота, а ми будемо героїчно відбиватись. Відбились!

Особливі деталі в цьому матчі – схоже ми таки досягли від Хацкевича прогресу. Впевнений, що це сталось в тому числі і завдяки тим людям, які багато писали, навіть кричали про незмінне тріо в центрі поля. Не дивно, що Сидорчук втратив місце у старті. А виходить він на поле замість Гармаша у верхню зону трикутника. Нижню ж займає Шепелєв. Це пов’язано із тим вмінням Володимира, за яку його на цій позиції почав використовувати Ребров, він вміє притримати м’яч і майже не обрізається. Тоді як Сидорчук – гравець, який регулярно обрізається і привозить. Навіть вчора він шаленим ударом на 60 метрів з половини Ренна заробив кутовий у власних воріт. Це дійсно геніально… Якщо ж подивитись на всіх гравців, то лише Алібеков може закрити гідно позиції нижню в трикутнику. Як буде вирішувати це питання Хацкевич у матчі відповіді – величезне питання. Сподіваюсь, що Олександр вже дозрів до того, що використовувати тут Сидорчука – страшенна помилка.

Другою особливістю матчу стала стратегія гри із здвоєними флангами. По розстановці – не новинка. А от те, що саме по два профільні захисники закривали крила атак говорять про те, що тренерський штаб звернув увагу на сильну сторону гри майбутнього суперника. Варіанти ж були. Можна було Вербіча поставити на фланг, а Супрягу виставити на вістря. Впевнений, що саме сильна гра Ренна на флангах стала головною причиною того, що Динамо зіграло в два захисники на флангах. І тут роль Сідклея визначальна. Сіді показав свій потенціал. І можна сказати впевнено, що за потенціалом це гравець топ рівня. Не випадково саме він вважався кращим лівим захисником чемпіонату Бразилії. Що побачив я? Вміння поставити спину і виграти силову боротьбу. Це дуже важливий фактор. Вміння на швидкості проривати фланг. Вміння діяти не просто нестандартно, а абсолютно непередбачливо. Робота обома ногами. І робота ця на швидкості і під тиском. Сідклей витримав всі 90 хвилин, встигаючи і в захист, і в атаку.

Чи був вчора фарт? Величезний. Та без ударів не буває голів. Красивої гри не було. Як і не має видатних досягнень. Є перемога, та на терпінні. Але схоже тренерський штаб дійсно хоча і повільно але прогресує. Хотілося, щоб все було значно швидше. Та в наш час треба цінити кожен позитивний момент і вірити в найкраще.

Дякую за увагу!