Високопілля,
Озерне, Балаклія, Довгеньке, Снігурівка, Архангельське… Багато різних міст, за
які йде боротьба. Частина вже звільнена, частина може бути звільнена з дня на
день. На черзі за ними стоять інші міста і села. Симферопіль, Херсон, Мелітополь,
Донецьк, Луганськ, Ізюм, Куп’янськ, Маріуполь… Всі будуть повернуті Україні.
Зараз розганяється багато зрад. В основному це пов’язано із тим, що армія у нас
стара, що немає там ніякої організації. Багато хлопців, які ніколи не були
військовими, які пішли за покликом серця, не витримують. Чому? Війна це
страшно. Рутина маленьких людей, які сидять в окопах. Тоді як все вирішує
артилерія. Ще й те, що одяг, їжа, транспорт, оптика, дрони і багато іншого
тримається на волонтерах, або військові самі собі купують. Цілком можливо, що
така хвиля негативу необхідна. Люди в багатьох містах, у тому ж Києві, вже
давно відійшли від військових дій і морально перелаштувались на мирне життя.
Нічні клуби вже працюють. Корки на дорогах. Всі ті, хто був у Києві в кінці
лютого – березні можуть порівняти. Люди стали менше донатити. А армія у нас
величезна. Попереду холодна осінь і зима. Треба і далі знаходити в собі
мотивацію допомагати армію. І, тут це справа особиста, проходити курси по
стрільбі, по наданню першої допомоги. Це є, це доступно. Є час підготуватись до
зими. Вона може бути доволі важкою. Тому треба годувати свою добровільно армію,
щоб не годувати в кайданах чужу.
