Зберігаємо спокій і оптимізм

 

Можна говорити про багато різних тем. Зараз у багатьох площинах ми стоїмо перед важливими подіями. І це стосується далеко не тільки футболу. Для багатьох з нас мова йде про перспективи ближні і дальні. Багато різних невідомих. Та от зараз Київ чітко перейшов на режим економії споживання електроенергії. Увечері виключені всі ліхтарі. Ідеш по вулиці, де одна половина будинків у суцільній темряві, а інша світиться. І так регулярно ,у багатьох стабільні відключення один, два рази на день по чотири-п’ять годин. Безумовно це величезний дискомфорт. Та всі знають через шо таке відбувається. Наш сусід, країна терорист, знищує критичну інфраструктуру. Вони дуже хочуть, щоб ми всі змерзли, залишились без світла, без води. Розумні люди підготувались. Купили зарядки, генератори, газові міні-плитки. Це все дорого і далеко не кожен зможе собі дозволити такі витрати. Але готуватись треба. Різні консерви, тримати запас води, пауербанки, світлодіодні лампи, які можуть працювати від заряду, різні лампочки, налобники на батарейках. Можна купити багато різних речей для виживання в критичних умовах. Ще місяць тому багато хто ставився до вірогідності такої ситуації як щось вигадане. Зараз вже чітко зрозуміло те, що ягідки попереду. Але ми все одно виграємо. Бо у нас немає іншого виходу. Краще одну зиму прожити із відключеннями світла, ніж все життя жити у рабстві.

Готуйтесь до зими зараз, якщо не підготувались заздалегідь...

 

Викликати паніку – основна задача ворога. Це основна задача від початку другої стадії війни у лютому. Залякати, змусити людей просити домовлятись про ми на будь-яких умовах. Такі люди дійсно є. Є певна кількість байдужих людей, яким немає значення країна, гроші, перспективи. Вони хочуть жити і далі у своїй квартирі, отримувати пенсію чи заробітню плату, тихо доживати свій вік. Їм головне – щоб не стріляли. Високі ідеї державності – не про них. Тому всі ці ракетні обстріли – намагання залякати, щоб люди молили про те, щоб не стріляли, було світло в хаті. Але українська нація ніколи такою не була. У цьому наша сутність. Чим більше нас залякують, тим більше наш рівень супротиву. Нас не поставити на коліна. Не зламати.

Треба завжди вірити в перемоги і вони будуть...

 

Вирішив написати зараз, прямо перед матчем. Початок жовтня знову є надзвичайно ударним від ЗСУ. Як написав у себе Шурік, що зараз хоча і з такого сумного приводу, але з’явилась можливість вивчити географію України. Дізнатись скільки цікавих міст і сіл є. Зараз багато хто відкрив для себе Давидів Брід, Богуславку, Греківку і Терни. Десятки звільнених сіл і міст за декілька днів. І звільнення триває. ГенШтаб просить не розміщувати відео і фото сіл і міст, які щойно звільненні, бо треба закріпитись. Все це на фоні позитивної інформації про 22 HIMARS, дуже цікавих боєприпасів до них, інших поставок. Далеко не тільки офіційних. Бо приходить дуже багато важкої зброї. Україна йде вперед. Важко. Але ЗСУ – надзвичайна сила. І, нажаль, сумні новини з Запоріжжя, Білої Церкви і інших міст України, які обстрілюються ракетами і іранськими дронами. Та перемога буде за нами.

Найважливіше попереду!!!

 

Такі емоційні ці дні. Так багато різних подій. ЗСУ продовжує дивувати, радувати, обнадіювати. Кожного дня вже багато тижнів звільняються території. Лиман, Золота Балка, Діброва, Куп’янськ-Вузловий. Це міста Донецької, Херсонської. Луганської і Харківських областей. І все це на фоні орківських істерик, мобілізації, референдумів і бряцань ядерною зброєю. Безумовно це говорить про те, що бліда моль ще не нажерлась крові. І кине тепер сотні тисяч людей на те, щоб крові стало ще більше. Сумно це. Та ми і так знаємо, що виходу у нас немає. Ми на своїй Землі!

Це і є найважливішим сьогодні!!!

   Футбол, поразка від Шотландії... Це все дрібниці. Україна повернула Героїв!!! Видатних воїнів!!! Всіх повернули!!!

Такий собі символізм...

 

Біля 9 тис квадратних кілометрів власної Землі за останній тиждень звільнила Україна. З кожною хвилиною наші просуваються і звільняють нові села і містечка. Ніхто не може точно спрогнозувати те, де саме буде зроблений наступний удар. Але зараз чекаємо на звільнення Великої Олександрівки, Снігурівки, Осколу, Лиману, Кремінної, Рубіжного, Лисичанська і Сєверодонецька. А може і Херсону. Тут важко спрогнозувати. Але можна сказати точно, що наші воїни мають сили. Треба всіх підтримувати. Не забувайте про це. Бо спорті, і футбол у тому числі, можливі лише завдяки боєздатності ЗСУ.

Побільше всім нам хороших новин!

 

Високопілля, Озерне, Балаклія, Довгеньке, Снігурівка, Архангельське… Багато різних міст, за які йде боротьба. Частина вже звільнена, частина може бути звільнена з дня на день. На черзі за ними стоять інші міста і села. Симферопіль, Херсон, Мелітополь, Донецьк, Луганськ, Ізюм, Куп’янськ, Маріуполь… Всі будуть повернуті Україні. Зараз розганяється багато зрад. В основному це пов’язано із тим, що армія у нас стара, що немає там ніякої організації. Багато хлопців, які ніколи не були військовими, які пішли за покликом серця, не витримують. Чому? Війна це страшно. Рутина маленьких людей, які сидять в окопах. Тоді як все вирішує артилерія. Ще й те, що одяг, їжа, транспорт, оптика, дрони і багато іншого тримається на волонтерах, або військові самі собі купують. Цілком можливо, що така хвиля негативу необхідна. Люди в багатьох містах, у тому ж Києві, вже давно відійшли від військових дій і морально перелаштувались на мирне життя. Нічні клуби вже працюють. Корки на дорогах. Всі ті, хто був у Києві в кінці лютого – березні можуть порівняти. Люди стали менше донатити. А армія у нас величезна. Попереду холодна осінь і зима. Треба і далі знаходити в собі мотивацію допомагати армію. І, тут це справа особиста, проходити курси по стрільбі, по наданню першої допомоги. Це є, це доступно. Є час підготуватись до зими. Вона може бути доволі важкою. Тому треба годувати свою добровільно армію, щоб не годувати в кайданах чужу.

Проблеми Динамо - відсутність головних, системних компонентів, у структурній побудові гри.

 

Зараз такі дні, що краще мовчати, ніж гучно кричати. Важливо набратись терпіння. І помолитись за наші ЗСУ, щоб не було втрат, щоб всі залишились живими, а ворог побіг і масово здавався у полон. Треба помолитись!!!

 

Пошуки оптимізму.

 

Останні тижні проходять під суцільне паління в Криму. Крим дійсно останніми тижнями відчуває на собі те ж, що відчувають всі мешканці іншої України. Повітряні тривоги кожного дня, багато бавовни. Система ППО Криму показала себе вкрай слабко. По суті зараз атаки йдуть лише безпілотниками. Навіть не стільки атака, скільки розвідка. Там, де дійсно були атаки – райони Джанкоя і Сак. Там був надзвичайно дієвий ефект. Чим атакували – загадка. Точно не безпілотниками. Багато версій від Грім 2 до ATACMS. Можливо з часом ми дізнаємось правду. Сам факт, що паління в районах Сак і Джанкою було дуже потужним і ефективним. Ворог знає, що повторення може бути будь-де, будь-коли. Можливо, що саме зараз. ППО не здатне зупинити паління. Мости Херсонської області так само про це говорять, навіть сьогодні.